Метипред табл. 4мг №30

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. ефект метилпреднізолону, як і інших гкс, реалізується через взаємодію зі стероїдними рецепторами в цитоплазмі. стероїдрецепторний комплекс ядро клітини, що з'єднується з днк і змінює транскрипцію генів для більшості білків. білка нейроендокринної взаємодії глюкокортикоїдів, що призводить до зменшення запальної та імунної відповіді. симптоматично, зменшуючи прояви захворювання без впливу на причину.

Ендокринні ефекти метилпреднізолону полягають у придушенні секреції АКТГ, інгібуванні продукції ендогенного кортизолу, при тривалому застосуванні викликають часткову атрофію кори надниркових залоз. Разова доза 40 мг метилпреднізолону інгібує секрецію кортикотропіну близько 36 год. . ГКС також підвищують АТ, моделюють поведінку та настрій. Метилпреднізолон практично не має мінералокортикоїдної активності.

Фармакокінетика. Біодоступність перорального метилпреднізолону зазвичай становить більше 80%, але може знижуватись до 60% у разі застосування високих доз. При пероральному прийомі метилпреднізолону C _max в плазмі крові досягається через 1-2 години. На 77% метилпреднізолон зв'язується з білками плазми крові, зв'язок з транскортином несуттєвий. Об'єм розподілу - 1-1,5 л/кг. Метилпреднізолон метаболізується до неактивних метаболітів. Середній кліренс становить 6,5 мл/кг/хв. Тривалість протизапального ефекту – 18-36 год. Близько 5% препарату виводиться з організму із сечею. Метилпреднізолон проникає через плаценту та виділяється з грудним молоком. Метилпреднізолон виводиться при діалізі.

Показання

Ендокринні захворювання

Первинна та вторинна недостатність кори надниркових залоз (при цьому препаратами першого ряду є гідрокортизон або кортизон, при необхідності синтетичні аналоги можна застосовувати у поєднанні з мінералокортикоїдами; одночасне застосування мінералокортикоїдів особливо важливо для лікування дітей).

Вроджена гіперплазія надниркових залоз.

Негнійний тиреоїдит.

Гіперкальціємія при онкологічних захворюваннях.

Неендокринні захворювання

Ревматичні захворювання. Як додаткова терапія для короткочасного застосування (для виведення хворого з гострого стану або при загостренні процесу) при наступних захворюваннях:

• псоріатичний артрит;
• ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може знадобитися підтримуюча терапія низькими дозами);
• анкілозуючий спондиліт;
• гострий та підгострий бурсит;
• гострий неспецифічний тендосиновіт;
• гострий подагричний артрит;
• посттравматичний остеоартроз;
• синовіт при остеоартрозі;
• епікондиліт.

Колагенози. У період загострення або в окремих випадках як підтримуюча терапія при таких захворюваннях:

• системний червоний вовчак;
• системний дерматоміозит (поліміозит);
• гострий ревмокардит;
• ревматична поліміалгія при гігантоклітинному артеріїті.

Шкірні захворювання:

• пухирчатка;
• бульозний герпетиформний дерматит;
• важка мультиформна еритема (синдром Стівенса - Джонсона);
• ексфоліативний дерматит;
• грибоподібний мікоз;
• важкий псоріаз;
• важкий себорейний дерматит.

Алергічні стани. Для лікування нижчеперелічених тяжких та алергічних станів у разі неефективності стандартного лікування:

• сезонний або цілорічний алергічний риніт;
• сироваткова хвороба;
• БА;
• медикаментозна алергія;
• контактний дерматит;
• атопічний дерматит.

Захворювання очей. Тяжкі гострі та хронічні алергічні та запальні процеси з ураженням очей, такі як: алергічні крайові виразки рогівки;

Захворювання органів дихання:

• симптоматичний саркоїдоз;
• синдром Леффлера, який не піддається терапії іншими методами;
• бериліоз;
• фульмінантний або дисемінований легеневий туберкульоз (застосовується у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією);
• аспіраційний пневмоніт.

Гематологічні захворювання:

• ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура у дорослих;
• вторинна тромбоцитопенія у дорослих;
• набута (аутоімуна) гемолітична анемія;
• еритробластопенія (еритроцитарна анемія);
• вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія.

Онкологічні захворювання. Як паліативна терапія при таких захворюваннях: лейкози та лімфоми у дорослих;

Набряковий синдром. Для індукції діурезу або усунення протеїнурії при нефротичному синдромі без уремії, ідіопатичного типу або спричиненого системним червоним вовчаком.

Захворювання травного тракту. Для виведення хворого з критичного стану за таких захворювань:

• виразковий коліт;
• регіонарний ентерит (хвороба Крона).

Захворювання нервової системи:

• розсіяний склероз у фазі загострення;
• набряк мозку, викликаний пухлиною мозку.

Захворювання інших органів та систем:

• туберкульозний менінгіт із субарахноїдальним блоком або при загрозі розвитку блоку, у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією;
• трихінельоз з ураженням нервової системи або міокарда.

Трансплантація органів.

Застосування

Початкова доза препарату метипред для дорослих може становити 4-48 мг метилпреднізолону на добу, залежно від характеру захворювання. при менш тяжких захворюваннях зазвичай бувають достатніми і нижчі дози, хоча окремим хворим можуть знадобитися вищі стартові дози. високі дози можуть застосовувати при таких захворюваннях і станах, як розсіяний склероз (200 мг на добу), набряк мозку (200-1000 мг на добу) та трансплантація органів (до 7 мг на кг на добу).

Якщо в результаті терапії досягнутий задовільний ефект, слід підібрати хворому індивідуальну підтримуючу дозу шляхом поступового зниження початкової дози через певні проміжки часу доти, доки не буде встановлена ​​найнижча доза, яка дозволить підтримувати досягнутий клінічний ефект.Слід пам'ятати, що потрібний постійний контроль режиму дозування препарату. Можуть виникнути ситуації, за яких необхідно коригувати дозу; до них відносяться зміни клінічного стану, зумовлені настанням ремісії або загострення захворювання, індивідуальна реакція хворого на препарат, а також вплив на хворого на стресові ситуації, прямо не пов'язані з основним захворюванням, на яке спрямована терапія; в останньому випадку може виникнути необхідність підвищення дози препарату на певний період, що залежить від стану хворого. Необхідна доза може варіювати і повинна підбиратися індивідуально, залежно від характеру захворювання та реакції хворого на терапію.

Слід зазначити, що доза препарату повинна бути індивідуальною та ґрунтуватися на оцінці перебігу захворювання та клінічного ефекту.

Скасування препарату не можна проводити раптово, це слід робити поступово.

Альтернуюча терапія. Альтернуюча терапія - це такий режим дозування кортикостероїдів, при якому подвоєна добова доза кортикостероїду призначається через день, вранці. Метою такого виду терапії є досягнення у хворого, що вимагає тривалої терапії, максимального клінічного ефекту і при цьому зведення до мінімуму деяких небажаних ефектів, таких як пригнічення гіпофізарно-надниркової осі, синдром Кушинга, синдром відміни кортикостероїдів та уповільнення росту у дітей.

Діти. Препарат застосовують у педіатричній практиці. Слід ретельно стежити за особливостями розвитку та зростання дітей, у тому числі новонароджених, при застосуванні тривалої терапії кортикостероїдами.

У дітей, які отримують кортикостероїди щодня протягом тривалого часу по кілька разів на добу, може відзначатися затримка зростання. Тому такий режим дозування слід використовувати лише за найбільш невідкладними показаннями. Застосування альтернуючої терапії, як правило, дає можливість уникнути цього побічного ефекту або звести його до мінімуму (див. ЗАСТОСУВАННЯ, Альтернувальна терапія).

Протипоказання

Туберкульоз та інші гострі або хронічні бактеріальні або вірусні інфекції при недостатній антибіотико- та хіміотерапії, системні грибкові інфекції. підвищена чутливість до метилпреднізолону чи допоміжних речовин.

Побічні ефекти

При прийомі метилпреднізолону розвиваються такі ж побічні реакції, як і при прийомі інших ГКС. Тривалість терапії та дозування впливають на виникнення побічних реакцій. при тривалій терапії побічні реакції виникають часто, за короткої тривалості курсу лікування — рідко.

Метилпреднізолон може викликати затримку рідини та солей.

Оскільки метилпреднізолон у високих дозах викликає недостатність та атрофію кори надниркових залоз протягом тривалого періоду,у стресових умовах (наприклад операції або інфекції) можуть розвиватися артеріальна гіпотензія, гіпоглікемія і навіть летальний кінець, якщо не підвищується доза стероїдів, щоб пристосуватися до стресових умов.

Раптове скасування тривалої терапії стероїдами може викликати синдром відміни. Інтенсивність симптомів залежить від ступеня атрофії кори надниркових залоз. У легких випадках можуть з'являтися такі симптоми: головний біль, нудота, біль у животі, запаморочення, відсутність апетиту, перепади настрою, адинамія та лихоманка. У важких випадках можуть відзначати психічні розлади та підвищення внутрішньочерепного тиску. Повідомлялося про летальні випадки після різкої відміни глюкокортикоїдної терапії. У пацієнтів із ревматичними хворобами може розвиватися псевдоревматизм при відміні терапії.

У поодиноких випадках повідомлялося про розвиток постстероїдного панікуліту при скасуванні терапії. Повідомлялося про появу твердих пекучих підшкірних вузликів червоного кольору, які з'являються приблизно через 2 тижні після відміни терапії та зникають спонтанно.

Метилпреднізолон може призвести до алергічних та анафілактичних реакцій.

Частота виникнення побічних реакцій має таку класифікацію: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, 1/10); нечасто (≥1/1000, 1/100); рідко (≥1/10000, 1/1000); дуже рідко (1/10000); частота невідома (неможливо визначити за наявними даними).

Доброякісні, злоякісні та невизначені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): рідко – синдром лізису пухлини.

Порушення з боку імунної системи: часто – підвищена чутливість до інфекцій, маскування симптомів інфекції; рідко – алергічні та анафілактичні реакції.

Анафілактоїдні реакції, можливе пригнічення реакцій при проведенні шкірних тестів.

Порушення з боку ендокринної системи: часто інгібування ендогенної секреції АКТГ та кортизолу (при тривалому застосуванні), синдром Кушинга, погіршення або розвиток діабетичного стану. Метаболічний ацидоз, порушення толерантності до глюкози, підвищення потреби в інсуліні або пероральних протидіабетичних засобів при цукровому діабеті, підвищений апетит (що може призвести до збільшення маси тіла). Гіпопітуїтризм.

Порушення водно-електролітного балансу: часто гіпокаліємія, затримка натрію. Гіпокаліємічний алкалоз.

Психічні розлади: нечасто — порушення настрою, підвищення концентрації уваги, депресія, манія, психози, безсоння.

Стан ейфорії, марення, загострення шизофренії, психотична поведінка, афективний розлад (включаючи афективну лабільність, психологічну залежність, суїцидальні думки), зміни особистості, перепади настрою, сплутаність свідомості, патологічна поведінка, тревокогнітивний розлад.

Порушення з боку нервової системи: рідко – деменція, підвищення внутрішньочерепного тиску (з набряком диска зорового нерва (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія)), епілептичні напади.

Судоми, невропатична артропатія, артралгія, міалгія.

З боку органу слуху та вестибулярного апарату: вертиго.

Порушення з боку органу зору: нечасто – підвищення внутрішньоочного тиску, глаукоми, катаракти.

Екзофтальм, витончення склери та рогівки.

Порушення серцево-судинної системи: нечасто — АГ, тромбоз. Застійна серцева недостатність (у пацієнтів зі схильністю до її розвитку), емболія, розрив міокарда у зоні перенесеного інфаркту міокарда.

Порушення з боку респіраторної системи, торакальні та медіастинальні розлади: рідко — гикавка.

Порушення з боку травної системи: рідко – виразка шлунка, панкреатит. Виразка (з можливою перфорацією і кровотечею), перфорація кишечника, шлункова кровотеча, виразковий езофагіт, здуття живота, езофагіт, біль у животі, діарея, диспепсія, нудота.

Порушення з боку гепатобіліарної системи: рідко – підвищення рівня печінкових ферментів.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: часто – уповільнення регенерації, атрофія шкіри, поява гематом та атрофічних смужок шкіри (стрії), акне, гірсутизм, екхімози, пурпура; рідко – алергічні дерматити, контактні дерматити, набряк Квінке. Саркома Капоші, еритема, свербіж, кропив'янка, висипання, гіпергідроз, телеангіектазія, петехії.

Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – атрофія, міопатія, м'язова слабкість, остеопороз; рідко – асептичний остеонекроз, розрив сухожиль. Патологічні переломи.

Пошкодження, отруєння та ускладнення після процедур: компресійний перелом хребта.

Інфекції та інвазії: інфекції, опортуністичні інфекції, рецидив латентного туберкульозу.

Порушення функції репродуктивної системи та молочних залоз: нерегулярні менструації.

Лабораторні дослідження: зниження толерантності до вуглеводів, підвищення рівня кальцію в сечі.

Загальні порушення: часто - уповільнення зростання у дітей, набряк. Підвищена стомлюваність, загальне нездужання, порушення одужання.

Синдром відміни включає наступні симптоми: блювання, млявість, біль у суглобах, десквамація, міалгія, зменшення маси тіла та/або артеріальна гіпотензія, слабкість, летаргія, риніт, кон'юнктивіт, хворобливі шкірні вузли з відчуттям сверблячки. Вважається, що ці ефекти пов'язані з раптовою зміною концентрації кортикостероїдів, а не з їх низькими рівнями.

При кортикостероїдній терапії відзначають підвищення загальної кількості лейкоцитів при зниженні кількості еозинофілів, моноцитів та лімфоцитів. Маса лімфоїдної тканини зменшується. Під час терапії метилпреднізолоном підвищується ризик утворення ниркового каміння, можливе незначне збільшення рівня лейкоцитів та еритроцитів у сечі.

Може підвищуватися згортання крові, розвиток гіперліпідемії та ризик атеросклерозу та васкуліту. Можливе погіршення якості сперми, аменорея.

Особливості застосування

Метилпреднізолон, як і інші ГКС, може призводити до загострення деяких основних захворювань.

ГКС слід застосовувати з обережністю та під лікарським контролем у хворих на АГ, застійну серцеву недостатність, психічні розлади, цукровий діабет, панкреатит, із захворюваннями ШКТ (виразкова хвороба, місцевий ілеїт, виразковий коліт (або інші запальні захворювання кишкового) тракту) або дивертикуліт з підвищеним ризиком кровотечі та перфорації), остеопорозом, глаукомою. Пацієнти з порушенням зсідання крові повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря. Також необхідно бути обережними при призначенні препарату пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, з епілепсією, недавніми анастомозами та нирковою недостатністю.

При застосуванні кортикостероїдів утруднена діагностика латентного періоду гіперпаратиреоїдизму, а також ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту, оскільки зменшується вираженість больового синдрому.

Метипред може потенціювати ульцерогенну дію саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних засобів.

При одночасному застосуванні метилпреднізолону та антикоагулянтів підвищується ризик шлункового виразки та кровотечі. ГКС також можуть зменшувати вираженість дії антикоагулянтів. Таким чином, режим дозування антикоагулянтів має обов'язково супроводжуватись контролем протромбінового часу, а саме міжнародного нормалізованого відношення.

Імуносупресивні ефекти та підвищена сприйнятливість до інфекцій. ГКС можуть підвищувати сприйнятливість до інфекцій та маскувати деякі симптоми інфекцій, крім того, на тлі кортикостероїдної терапії можуть розвиватися нові інфекції. При застосуванні глюкокортикостероїдів може знижуватися резистентність до інфекцій і може розвинутися нездатність організму локалізувати інфекцію. Інфекції, спричинені будь-яким збудником, у тому числі вірусами, бактеріями, грибами, найпростішими або гельмінтами будь-якої локалізації в організмі, можуть бути пов'язані із застосуванням кортикостероїдів в якості монотерапії або в комбінації з іншими імунодепресантами, що впливають на клітинний, гуморальний імунітет або функцію нейтрофілів. Ці інфекції можуть бути як легкими, так і важкими, а в деяких випадках летальними. При підвищенні дози кортикостероїдів частота розвитку інфекційних ускладнень зростає.

Пацієнти, які приймають лікарські засоби,пригнічують імунну систему, більш сприйнятливі до інфекцій, ніж здорові люди. Вітряна віспа та кір, наприклад, можуть мати більш серйозні або навіть летальні наслідки у неімунізованих дітей або дорослих, які приймають кортикостероїди.

Крім того, кортикостероїдами слід з великою обережністю застосовувати у пацієнтів з підтвердженими або підозрюваними паразитарними інфекціями, наприклад у випадку стронгілоїдозу (зараження вугрицями). У таких хворих імуносупресія, індукована кортикостероїдами, може призвести до стронгілоїдозної гіперінфекції та дисемінації з поширеною міграцією личинок, що нерідко супроводжується важким ентероколітом та потенційно летальною септицемією, спричиненою грамнегативними мікроорганізмами.

Немає єдиної думки щодо ролі кортикостероїдів у терапії пацієнтів із септичним шоком. У ранніх дослідженнях повідомлялося як про позитивні, так і негативні наслідки застосування кортикостероїдів у цій клінічній ситуації. Результати досліджень, що проводилися пізніше, свідчили про те, що глюкокортикостероїди в якості додаткової терапії надавали сприятливий вплив у пацієнтів з септичним шоком, у яких відзначали недостатність надниркових залоз. Однак систематичне застосування цих препаратів у пацієнтів із септичним шоком не рекомендується. За результатами систематичного огляду даних досліджень після призначення коротких курсів кортикостероїдів у високих дозах таким пацієнтам було зроблено висновок про відсутність доказових даних на користь такого застосування цих препаратів. Однак за даними метааналізу та одного огляду показано, що більш тривалі (5–11 днів) курси лікування глюкокортикостероїдів у низьких дозах можуть обумовлювати зниження летальності, особливо у пацієнтів із септичним шоком, залежним від вазопресорної терапії.

Застосування живих або живих ослаблених вакцин у пацієнтів, які отримують глюкокортикостероїди в імуносупресивних дозах, протипоказано. Пацієнтам, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах, можна проводити вакцинацію, застосовуючи вбиті або інактивовані вакцини, проте їх відповідь на такі вакцини може бути зниженою. Зазначені процедури імунізації можна проводити у пацієнтів, які отримують глюкокортикостероїди не в імуносупресивних дозах.

Застосування кортикостероїдів при активному туберкульозі повинно обмежуватися випадками фульмінантного або дисемінованого туберкульозу, у цих випадках кортикостероїди застосовують у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією. Якщо кортикостероїди показані пацієнтам з латентним туберкульозом або віражем туберкулінових проб, то лікування слід проводити під ретельним наглядом лікаря, оскільки можливе загострення захворювання. При тривалій кортикостероїдній терапії таким пацієнтам слід призначати хіміопрофілактичні препарати.

Існує ризик рецидиву туберкульозу та виникнення ускладнень при вітряній віспі та оперізувальному герпесі.

Повідомлялося про випадки саркоми Капоші у пацієнтів, які отримували терапію кортикостероїдами.У таких випадках припинення терапії кортикостероїдами може призвести до клінічної ремісії.

Кров та лімфатична система. Ацетилсаліцилову кислоту та нестероїдні протизапальні засоби в комбінації з кортикостероїдами слід застосовувати з обережністю.

Імунна система. Можуть розвинутись алергічні реакції (наприклад ангіоневротичний набряк).

Ендокринна система. ГКС, що застосовуються протягом тривалого періоду у фармакологічних дозах, можуть призводити до пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи (вторинна адренокортикальна недостатність). Ступінь та тривалість адренокортикальної недостатності варіюють у різних пацієнтів та залежать від дози, частоти, часу застосування, а також тривалості терапії кортикостероїдами. Цей ефект може бути мінімізований при застосуванні альтернуючої терапії.

При раптовій відміні кортикостероїдів може розвиватися гостра недостатність надниркових залоз, що може призвести до летального результату. Надниркова недостатність, викликана застосуванням препарату, може бути мінімізована шляхом поступового зниження дози. Цей тип відносної недостатності може утримуватися протягом декількох місяців після відміни терапії, отже, якщо у цей період виникнуть стресові ситуації, то гормональну терапію необхідно відновити. Оскільки може бути порушена секреція мінералокортикоїдів, одночасно слід вводити електроліти та/або мінералокортикоїди. Оскільки кортикостероїди можуть викликати або посилювати синдром Кушинга, пацієнтам з хворобою Кушинга слід уникати їх застосування.

Відзначається більш виражений вплив кортикостероїдів на хворих на гіпотиреоїдизм.

Метаболізм та харчування. ГКС, включаючи метилпреднізолон, можуть збільшувати рівень глюкози в крові, погіршувати стан пацієнтів з наявним цукровим діабетом та обумовлювати схильність до цукрового діабету у пацієнтів, які тривало застосовують глюкози.

Психічні розлади. При застосуванні глюкокортикостероїдів можливі різні психічні розлади: від ейфорії, безсоння, змін настрою, змін особистості до тяжкої депресії з психотичними маніфестаціями. Крім того, на фоні прийому кортикостероїдів може посилюватися вже існуюча емоційна нестабільність і схильність до психотичних реакцій.

При застосуванні системних кортикостероїдів можуть розвиватися потенційно тяжкі психічні розлади (див. Побічні ефекти). Симптоми зазвичай виникають протягом кількох днів чи тижнів з початку терапії. Більшість реакцій зникають після зниження дози або відміни препарату, хоча може знадобитися призначення спеціального лікування. Відзначали реакції з боку психіки при відміні кортикостероїдів; їхня частота невідома. Пацієнтам/особам, які їх доглядають, слід рекомендувати звертатися до лікаря, якщо у пацієнта розвиваються будь-які порушення з боку психіки, особливо якщо є підозри на те,що він/вона перебуває в депресивному настрої або у нього виникли суїцидальні думки. Пацієнти/особи, які їх доглядають, повинні проявляти пильність щодо можливих психічних розладів, які можуть виникнути під час застосування або відразу після поступового зниження дози або відміни системних стероїдів.

Якщо пацієнт, який отримує стероїдну терапію, піддається впливу незвичайного стресового фактора, необхідно підвищити дозу швидкодіючих стероїдів до, під час та після стресової ситуації.

Порушення з боку нервової системи. У пацієнтів із судомами, а також міастенією гравіс слід застосовувати глюкокортикостероїди з обережністю.

Орган зору. При ураженні очей, викликаному вірусом простого герпесу, кортикостероїдами слід застосовувати з обережністю, оскільки при цьому можлива перфорація рогівки.

При тривалому застосуванні кортикостероїдів можуть розвинутися задня субкапсулярна катаракта та ядерна катаракта (особливо у дітей), екзофтальм або підвищення внутрішньоочного тиску, що може призвести до глаукоми з можливим ураженням зорового нерва. У пацієнтів, які застосовують кортикостероїди, підвищується ймовірність розвитку вторинних інфекцій ока, викликаних грибами та вірусами.

Порушення з боку серця. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю системні глюкокортикостероїди слід застосовувати з обережністю і тільки у разі крайньої необхідності.

Порушення з боку судин. У пацієнтів з АГ кортикостероїдами слід застосовувати з обережністю.

ШКТ. Немає єдиної думки з приводу того, що саме кортикостероїди викликають розвиток виразкової хвороби шлунка в ході терапії. Однак глюкокортикоїдна терапія може маскувати симптоми виразки, тому можливе виникнення перфорації або кровотечі без вираженого больового синдрому.

ГКС слід призначати з обережністю при неспецифічному виразковому коліті, якщо є ризик перфорації, утворення абсцесу або іншої гнійної інфекції; при дивертикуліті; у разі нещодавно накладених кишкових анастомозів; при активній або латентній виразці пептики.

Гепатобіліарна система. Відзначають збільшення вираженості ефектів кортикостероїдів у пацієнтів з цирозом печінки.

З боку опорно-рухового апарату. Повідомлялося про випадки гострої міопатії при застосуванні глюкокортикостероїдів у високих дозах, які частіше виявляли у пацієнтів з розладами нейром'язової передачі (наприклад, міастенією гравіс) або у пацієнтів, які отримують терапію антихолінергічними засобами, такими як засоби, що блокують нервово-м'язову передачу (наприклад, панкуроній). Генералізована гостра міопатія може вражати м'язи очей та дихальні м'язи та призводити до квадрипарезу. Можливе підвищення рівня креатинкінази. Для покращення клінічного стану або одужання після припинення застосування кортикостероїдів може знадобитися від кількох тижнів до кількох років.

Остеопороз є поширеним (але рідко діагностованим) побічним ефектом, асоційованим з тривалим застосуванням кортикостероїдів у високих дозах.

Під час тривалої терапії Метипредом необхідно розглянути питання про призначення бісфосфонатів хворим на остеопороз або з факторами ризику його розвитку. Ризик розвитку остеопорозу можна мінімізувати шляхом регулювання дози метіпреда, знижуючи її до мінімального терапевтичного рівня.

Одночасне застосування фторхінолонів та кортикостероїдів підвищує ризик пошкодження сухожиль.

Нирки та сечовидільна система. ГКС слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Результати досліджень. При застосуванні гідрокортизону або кортизону в середніх та високих дозах можливе підвищення артеріального тиску, затримка солей та води, збільшення екскреції калію. Ці ефекти рідше спостерігаються при застосуванні синтетичних похідних цих препаратів, крім випадків, коли застосовуються високі дози. Рекомендуються дотримання дієти з обмеженням споживання солі та прийом калієвих харчових добавок. Всі кортикостероїди підвищують екскрецію кальцію.

Травми, отруєння та ускладнення процедур. Системні кортикостероїди не слід застосовувати у високих дозах при лікуванні пацієнтів з травматичними ураженнями головного мозку.

Інше. Препарат містить моногідрат лактози, тому пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, лактазною недостатністю Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей лікарський засіб.

Оскільки виникнення ускладнень при лікуванні глюкокортикостероїдами залежить від дози препарату та тривалості терапії, у кожному випадку слід проводити ретельну оцінку співвідношення користі від застосування препарату та потенційного ризику при визначенні як дози та тривалості лікування, так і вибору режиму застосування. щоденного або уривчастого курсу.

При проведенні лікування кортикостероїдами слід призначати мінімальну дозу, яка забезпечує достатній терапевтичний ефект, і коли стає можливим зниження дози, його слід проводити поступово.

Канцерогенна, мутагенна дія та вплив на репродуктивні функції. Не виявлено канцерогенної та мутагенної дії препарату, а також його несприятливого впливу на репродуктивні функції.

При тривалому прийомі у дітей можливе уповільнення зростання, тому необхідно обмежуватися прийомом мінімальних доз за певними показниками протягом найкоротшого періоду.

Лікування пацієнтів похилого віку слід проводити з обережністю, оскільки люди похилого віку більш сприйнятливі до побічних ефектів, які можуть виникати при прийомі кортикостероїдів, таких як виразка шлунка, остеопороз, атрофія шкіри.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Результати досліджень на тваринах показали,що введення самкам кортикостероїдів у високих дозах може призводити до виникнення вад розвитку плода.

Незважаючи на результати досліджень у тварин, при застосуванні цього лікарського засобу в період вагітності можливість заподіяння шкоди плоду є малоймовірною. Досліджень впливу кортикостероїдів на репродуктивну функцію людини не проводили. Оскільки немає належних доказових даних щодо безпеки кортикостероїдів при їх застосуванні у вагітних, ці препарати в період вагітності слід призначати лише за крайньої необхідності.

Деякі кортикостероїди легко проникають через плацентарний бар'єр. В одному ретроспективному дослідженні матерів, які приймали глюкокортикостероїди, відзначали підвищення частоти випадків низької маси тіла новонароджених. Хоча недостатність надниркових залоз у новонароджених, які зазнавали впливу кортикостероїдів внутрішньоутробно, відзначається рідко, новонароджені від матерів, які отримували досить високі дози кортикостероїдів у період вагітності, повинні перебувати під ретельним наглядом для можливості своєчасного виявлення ознак недостатності надниркових залоз.

Вплив кортикостероїдів на перебіг та наслідки пологів невідомий.

При призначенні кортикостероїдів у період вагітності та годування груддю або жінкам, які планують вагітність, слід ретельно оцінити співвідношення користі від застосування препарату для матері та потенційного ризику для плода.

глюкокортикостероїди виділяються в грудне молоко. глюкокортикостероїди, що виділяються в грудне молоко, можуть пригнічувати ріст і впливати на ендогенну продукцію кортикостероїдів у новонароджених, які перебувають на грудному вигодовуванні. Оскільки належних досліджень з вивчення впливу кортикостероїдів на репродуктивну функцію людей не проводили, цей лікарський засіб у матерів, які годують груддю, слід застосовувати лише в тих випадках, коли користь від застосування препарату перевищує потенційний ризик для немовляти.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Зазвичай препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами, але існує ризик виникнення порушень настрою, що може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Вплив кортикостероїдів на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами систематично не оцінювали. Після лікування кортикостероїдів можливе виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, вертиго, порушення з боку органу зору, втома. У цьому випадку пацієнтам не слід керувати транспортними засобами чи іншими механізмами.

Взаємодія

Метилпреднізолон - субстрат ферменту цитохрому p450 (cyp) - метаболізується переважно за участю ізоферменту cyp 3a4. cyp 3a4 є домінуючим ферментом найпоширенішого підвиду cyp у печінці дорослих людей.він каталізує 6-β-гідроксилювання стероїдів, яке є ключовим етапом i фази метаболізму як для ендогенних, так і для синтетичних гкс. багато інших сполук також є субстратами cyp 3a4, деякі з них (як і інші лікарські засоби) змінюють метаболізм гкс, індукуючи (підсилюючи активність) або інгібуючи ізофермент cyp 3a4.

Інгібітори CYP 3A4 – лікарські засоби, що інгібують активність CYP 3A4, як правило, знижують печінковий кліренс та підвищують плазмові концентрації лікарських засобів – субстратів CYP 3A4, таких як метилпреднізолон. У присутності інгібітору CYP 3A4, можливо, потрібно титрувати дозу метилпреднізолону, щоб уникнути стероїдної токсичності. До інгібіторів CYP 3A4 відносяться грейпфрутовий сік, макролідні антибіотики (тролеандоміцин).

Індуктори CYP 3A4 – лікарські засоби, які стимулюють активність CYP 3A4, як правило, підвищують печінковий кліренс, що призводить до зниження плазмових концентрацій лікарських засобів – субстратів CYP 3A4. При одночасному застосуванні цих препаратів може знадобитися підвищення дози метилпреднізолону для досягнення бажаного результату. До таких лікарських засобів належать антибіотик, протитуберкульозний засіб – рифампіцин; протисудомні засоби - фенобарбітал, фенітоїн.

Субстрати CYP 3A4 — наявність іншого субстрату CYP 3A4 може призводити до інгібування або індукції печінкового кліренсу метилпреднізолону, при цьому необхідна відповідна корекція дози. Можливо, побічні реакції, пов'язані із застосуванням одного з таких лікарських засобів як монотерапія, будуть більш ймовірними при їх одночасному застосуванні. До таких відносяться імунодепресанти - циклофосфамід, такролімус.

Індуктори та субстрати CYP 3A4 - протисудомні засоби: карбамазепін.

Інгібітори та субстрати CYP 3A4 — протиблювотні засоби: апрепітант, фосапрепітант; протигрибкові засоби: ітраконазол, кетоконазол; блокатори кальцієвих каналів: дилтіазем; контрацептивні засоби (для перорального застосування): етинілестрадіол/норетиндрон; макролідні антибіотики: кларитроміцин, еритроміцин.

Імунодепресанти - циклоспорин:

• при одночасному застосуванні циклоспорину з метилпреднізолоном можливе взаємне інгібування метаболізму, внаслідок чого можуть підвищуватися плазмові концентрації одного з цих лікарських засобів або обох. У зв'язку з цим, можливо, побічні явища, пов'язані із застосуванням одного з цих лікарських засобів як монотерапія, будуть більш ймовірними при їх одночасному застосуванні;
• повідомлялося про розвиток судно