Манініл 5 табл. 5мг №120

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Глібенкламід має гіпоглікемізуючу дію як у пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу, так і у здорових людей, оскільки він підвищує секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози за рахунок їх стимуляції. суттєво не впливає на абсорбцію глибенкламіду. і становить 100 нг/мл. Через 8–10 год концентрація у сироватці крові знижується залежно від введеної дози на 5–10 нг/мл при застосуванні Манінілу 3,5 та на 10–20 нг/мл застосуванні Манінілу 5. Т _½ після внутрішньовенного введення становить 2 год, після перорального застосування Манінілу 3,5 - 2-5 год і 7 год при застосуванні Манінілу 5. Однак деякі дослідження вказують на те, що цей час у пацієнтів з цукровим діабетом може збільшуватися до 8-10 год. У печінці глібенкламід практично повністю трансформується до декількох метаболітів, які не відіграють істотної ролі в гіпоглікемічній дії глібенкламіду. Метаболіти повністю виводяться з організму в рівних кількостях із сечею та жовчю протягом 45-72 годин. У пацієнтів з порушенням функції печінки виведення глібенкламіду з плазми сповільнене. При нирковій недостатності залежно від ступеня порушення функції нирок компенсаторно збільшується виведення метаболітів із сечею. При помірній недостатності нирок (кліренс креатиніну ≥30 мл/хв) сумарна елімінація залишається без змін; при тяжкій нирковій недостатності можлива кумуляція.

Показання

Інсуліннезалежний діабет у дорослих (цукровий діабет II типу), якщо інші заходи, як, наприклад, суворе дотримання дієти, зменшення надлишкової маси тіла, достатня фізична активність не призвели до задовільної корекції рівня глюкози у крові.

Застосування

Препарат призначає лікар. корекція дієти є обов'язковою. дозування залежить від результатів дослідження рівня глюкози у крові та сечі. таблетки слід приймати перед їжею, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (краще 1 склянкою води). при призначенні дози, що становить понад 2 таблетки препарату на добу, рекомендується всю кількість таблеток (дози) розподіляти на один прийом вранці та один – увечері у співвідношенні 2:1. дуже важливо застосовувати препарат щоразу в один і той же час. якщо хворий пропустив один прийом, то ніколи не можна компенсувати прийомом вищої дози в наступний прийом. Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби.під час лікування слід проводити регулярний контроль стану обміну речовин.

Терапію починають, по можливості, з мінімальних доз, насамперед це стосується пацієнтів із підвищеною схильністю до гіпоглікемії та масою тіла 50 кг. Терапію доцільно починати з призначення ½–1 таблетки Манінілу 3,5 (1,75–3,5 мг глибенкламіду) або ½–1 таблетки Манінілу 5 (2,5–5 мг глибенкламіду) 1 раз на добу. При недостатній корекції обміну речовин дозу поступово підвищують з інтервалом від декількох днів до 1 тижня, доки не буде досягнута необхідна терапевтична доза, яка становить 15 мг/добу (3 таблетки Манінілу 5) або 10,5 мг мікронізованого глібенкламіду (3 таблетки Манінілу 3, 5).

Переведення пацієнта із застосування інших антидіабетичних препаратів. Переведення на прийом Манінілу здійснюють дуже обережно і починають з ½–1 таблетки Манінілу 3,5 (1,75–3,5 мг глибенкламіду на добу) або ½–1 таблетки Манінілу 5 (2,5–5 мг глибенкламіду на добу).

Підбір дози. Пацієнтам похилого віку, астенізованим хворим або при недостатньому харчуванні, а також при порушенні функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно знизити через ризик розвитку гіпоглікемії. Крім того, при зменшенні маси тіла пацієнта або зміні способу життя необхідно вирішити питання про корекцію дози.

Комбінація з іншими антидіабетичними засобами. Манініл можна призначати як монотерапію або в комбінації з метформіном. В обґрунтованих випадках при непереносимості метформіну може бути показане додаткове застосування препаратів групи глітазону (розиглітазон, піоглітазон). Манініл також можна комбінувати з пероральними антидіабетичними препаратами, які не стимулюють викиду ендогенного інсуліну β-клітинами ендогенного інсуліну (гуарем або акарбозом). При вторинній резистентності до глібенкламіду (зниження продукції інсуліну внаслідок виснаження β-клітин) може бути використана комбінована терапія з інсуліном. Однак за повного припинення секреції власного інсуліну в організмі показано монотерапію інсуліном.

Спосіб застосування та тривалість терапії. Таблетки слід приймати перед їжею, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (краще склянкою води). Добову дозу, яка становить не більше 2 таблеток, слід прийняти перед сніданком. При добовій дозі, яка становить понад 2 таблетки препарату, рекомендується всю кількість розподіляти на один ранковий та один вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Дуже важливо застосовувати препарат щоразу в один і той же час. Якщо хворий пропустив один прийом, то ніколи не можна компенсувати це прийомом вищої дози. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання.Під час лікування необхідно проводити регулярний контроль рівня глюкози у плазмі крові та сечі; рекомендується додатково визначати рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) та/або фруктозаміну, а також інші показники (наприклад, рівень ліпідів у крові).

Діти. Не застосовувати глібенкламід дітям.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини, понсо 4r або будь-якого компонента препарату. підвищена чутливість до інших препаратів сульфонілсечовини, сульфонамідів, діуретиків, похідних сульфонаміду та пробенециду – можливі перехресні реакції. інсулінзалежний цукровий діабет (і типу), повна вторинна неефективність терапії глібенкламідом при цукровому діабеті II типу, метаболічний ацидоз, діабетична прекома або кома, стан після резекції підшлункової залози. тяжкі порушення функції печінки. тяжкі порушення функції нирок. період вагітності та годування груддю. застосування одночасно з босентаном.

Побічні ефекти

Порушення обміну речовин та харчування. збільшення маси тіла, гіпоглікемія, яка може набувати затяжного характеру і призвести до тяжкої гіпоглікемії з комою, яка загрожує життю хворого. При стертому перебігу гіпоглікемії, при автономній нейропатії або супутньої терапії симпатолітичними засобами типові симптоми-провісники гіпоглікемії можуть бути ослаблені або відсутні. симптомами-провісниками гіпоглікемії є, раптове потовиділення, посилене серцебиття, тремтіння, почуття голоду, занепокоєння, почуття повзання мурашок у ротовій порожнині, блідість шкіри, головний біль, сонливість, розлади сну, почуття страху, невпевненість рухів, оборотні неврологічні та зору, явища паралічу або порушення чутливості).

З боку органу зору. Розлади зору та акомодації, особливо на початку лікування.

З боку травного тракту. Нудота, відчуття переповнення/здуття у шлунку, блювання, біль у животі, діарея, відрижка, металевий смак у роті. Ці скарги мають тимчасовий характер і загалом не вимагають відміни препарату.

З боку печінки та жовчного міхура. Минуще підвищення АсАТ і АлАТ, ЛФ, медикаментозний гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, можливо, викликані алергічною реакцією гіперергічного типу клітин печінки. Ці порушення мають оборотний характер після відміни препарату, але можуть призвести до печінкової недостатності, яка загрожує життю.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Свербіж, уртикарний висип, erythema nоdоsum, кореподібна або макулопапульозна екзантема, пурпура, фотосенсибілізація. Ці явища реакцій підвищеної чутливості мають оборотний характер, але дуже рідко можуть перейти в загрозливі для життя стани, що супроводжуються задишкою і значним зниженням АТ, аж до розвитку шоку.Реакції гіперчутливості, включаючи висипання, артралгії, лихоманку, протеїнурію та жовтяницю; алергічний васкуліт, становить загрозу життю. З появою шкірних реакцій слід звернутися до лікаря.

З боку системи крові та лімфатичної системи. Тромбоцитопенія, лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія аж до розвитку агранулоцитозу, апластична анемія, еозинофілія. В окремих випадках панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни картини крові мають оборотний характер після відміни препарату, але дуже рідко можуть становити загрозу життю.

Інші побічні дії. Слабка діуретична дія, оборотна протеїнурія, гіпонатріємія, дисульфірамоподібна реакція, перехресна алергія з сульфонамідами, похідними сульфонамідів та пробенецидом, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Понсо 4R може спричинити алергічні реакції.

Особливості застосування

Необхідно пам'ятати, що при одночасному застосуванні манінілу з клонідином, блокаторами β-адренорецепторів, гуанетидином та резерпіном може порушуватися сприйняття пацієнтом симптомів – провісників гіпоглікемії.

При порушенні функції нирок або печінки, зниженій функції щитовидної залози, гіпофізу або кори надниркових залоз потрібна особлива обережність.

У пацієнтів похилого віку існує небезпека розвитку пролонгованої гіпоглікемії, тому глібенкламід призначається з особливою обережністю та під постійним наглядом на початку лікування; доцільний спочатку прийом препаратів сульфонілсечовини з більш коротким періодом дії. При утрудненому контакті з пацієнтом (наприклад, при церебральному атеросклерозі) підвищується ризик розвитку гіпоглікемії. Значні інтервали між їдою, недостатня кількість споживаних вуглеводів, незвичне фізичне навантаження, діарея або блювання можуть підвищувати ризик розвитку гіпоглікемії. Прийом лікарських засобів, що діють на ЦНС, та β-адреноблокаторів, а також автономна нейропатія можуть маскувати симптоми провісники гіпоглекіміі.

Алкоголь при одноразовому вживанні у значній кількості та при його постійному вживанні може непередбачуваним чином посилити або послабити дію Манінілу. Постійне зловживання проносними засобами може призвести до погіршення обміну речовин. При недотриманні схеми лікування, недостатній гіпоглікемічній дії препарату або під час стресових ситуацій, рівень глюкози в плазмі може підвищуватися. Симптоми гіперглікемії: полідипсія, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж та сухість шкіри, грибкові або інфекційні захворювання шкіри, зниження працездатності. При виражених стресових ситуаціях (травма, операція, інфекційне захворювання, що супроводжується підвищенням температури тіла) може погіршитися обмін речовин, що призводить до гіперглікемії, іноді настільки вираженої,що може виникнути потреба у тимчасовому переведенні пацієнта на терапію інсуліном. Пацієнт повинен бути поінформований про те, що про розвиток інших захворювань під час лікування Манінілом слід негайно повідомляти лікаря.

У хворих з недостатністю в організмі глюкозо-6-фосфатдегідрогенази лікування препаратами сульфонілсечовини, у тому числі глібенкламідом, може викликати гемолітичну анемію, тому необхідно вирішити питання про їх переведення на препарати, альтернативні похідним сульфонілсечовини. У хворих зі спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції Манінілу застосовувати не слід.

Застосування у період вагітності та годування груддю. Глібенкламід протипоказаний.

Якщо це можливо, терапію пероральними гіпоглікемічними засобами необхідно відкласти перед плануванням вагітності. Контроль цукрового діабету інсуліном є терапією вибору під час вагітності чи годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами. При гіпоглікемії може знижуватися здатність до концентрації уваги та швидкість реакції, що необхідно враховувати та вживати заходів безпеки для усунення гіпоглікемії при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими механізмами. Це особливо важливо у випадках частого виникнення гіпоглікемічних станів або відсутності адекватного сприйняття симптомів – провісників гіпоглікемії, при цьому необхідно вирішити питання щодо доцільності керування транспортними засобами.

Взаємодія

При одночасному застосуванні манінілу з іншими лікарськими засобами його дія може посилюватися або послаблюватися, тому необхідно проконсультуватися з лікарем щодо застосування інших препаратів.

Посилення дії глібенкламіду (можливий розвиток гіпоглікемічних станів) може виникати при одночасному застосуванні з іншими пероральними антидіабетичними препаратами та інсуліном, інгібіторами АПФ, анаболічними стероїдами та препаратами чоловічих статевих гормонів, антидепресантами (флу). -адренорецепторів, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, міконазолом, ПАСК, пентоксифіліном (при парентеральному введенні у високій дозі), пергексиліном, похідними трациклінового ряду, тритокваліном , цитостатиками групи циклофосфаміду Прийом блокаторів β-адренорецепторів, клонідину, гуанетидину та резерпіну може знижувати сприйняття ранніх симптомів гіпоглікемії.

Зниження дії глібенкламіду (можливий розвиток гіперглікемічних реакцій) може виникати при одночасному застосуванні з ацетазоламідом,блокаторами β-адренорецепторів, барбітуратами, діазоксидом, діуретиками, глюкагоном, ізоніазидом, кортикостероїдами, нікотинатами, похідними фенотіазину, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, препаратами жіночих статевих гормонів (гестагени).

Блокатори Н-рецепторів, клонідин і резерпін можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемізуючу дію препаратів. В окремих випадках пентамідин може призводити до тяжкої гіпо-або гіперглікемії. Дія похідних кумарину може посилюватися, так і послаблюватися.

Босентан. У пацієнтів, які отримували глібенкламід одночасно з босентаном, спостерігалося зростання частоти підвищення рівня печінкових ферментів. І глибенкламід, і босентан пригнічують функцію насоса, що виводить жовчні солі із клітини. Це призводить до внутрішньоклітинного накопичення жовчних солей, які мають цитотоксичний ефект, тому таку комбінацію використовувати не слід.

Передозування

Одноразове передозування або застосування незначно підвищених доз протягом тривалого часу можуть призвести до тяжкої пролонгованої гіпоглікемії, яка загрожує життю. при умисному передозуванні є небезпека пролонгованої гіпоглікемії зі схильністю до рецидивів після кількох днів успішного лікування.

Симптоми передозування (гіпоглікемії): раптовий гіпергідроз, посилене серцебиття, тремтіння, відчуття голоду, занепокоєння, парестезії в області рота, блідість шкірних покривів, головний біль, сонливість, порушення сну, полохливість, невпевненість рухів дефіцит (порушення мови та зору, поява паралічу або порушення чутливості). При прогресуючій гіпоглікемії можлива втрата свідомості (гіпоглікемічна кома). У таких випадках шкірні покриви на дотик вологі та холодні, відзначаються тахікардія, гіпертермія, рухове збудження, гіперрефлексія, парези та позитивний рефлекс Бабинського, можуть з'явитися судоми.

Лікування: гіпоглікемію легкого або середнього ступеня тяжкості пацієнт здатний усунути самостійно, прийнявши цукор або багату на вуглеводи їжу. Тому вони повинні завжди носити із собою 20 г глюкози. Пацієнти повинні повідомити лікаря, коли відбулася гіпоглікемія для корекції дози, якщо це необхідно. При тяжкій гіпоглікемії слід негайно звернутися за допомогою до лікаря.

При випадковому передозуванні та при наявності контакту з пацієнтом необхідно викликати блювання, провести промивання шлунка (за відсутності судомної готовності) та внутрішньовенно ввести розчин глюкози. Якщо хворий знепритомнів, необхідно негайно розпочати внутрішньовенне введення глюкози (болюсно 40-80 мл 40% розчину глюкози з подальшою інфузією 5-10% розчину глюкози). При необхідності можна додатково ввести 1 мг глюкагону внутрішньовенно або внутрішньовенно. Якщо пацієнт не приходить до тями, вищезазначені заходи повторюють,за необхідності проводять інтенсивну терапію. При пролонгованій гіпоглікемії потрібне спостереження за станом пацієнта з регулярним контролем глікемії протягом кількох днів і, за необхідності, проведення інфузійної терапії.

Умови зберігання

В оригінальній упаковці при температурі нижче 25 °C.