Фізіотенс табл. п/о 0,2мг №14

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. доведено, що моксонідин є ефективним антигіпертензивним агентом. наявні експериментальні дані свідчать про те, що місце антигіпертензивної дії моксонідину — цнс. моксонідин — селективний агоніст імідазолінових рецепторів. симпатичної нервової системи та знижує пекло

Моксонідин відрізняється від інших симпатолітичних антигіпертензивних засобів щодо низьких спорідненостей до відомих α ₂ -адренорецепторів у порівнянні з імідазоліновими рецепторами Завдяки цьому седативний ефект і сухість у роті при застосуванні моксоніну .

У людини застосування моксонідину призводить до зменшення ОПСС з подальшим зниженням АТ. Антигіпертензивний ефект моксонідину продемонстрований у подвійних сліпих плацебо-контрольованих рандомізованих дослідженнях. Опубліковані дані свідчать, що застосування антагоніста ангіотензину II (ААII) разом з моксонідином у хворих на АГ з гіпертрофією лівого шлуночка при зниженні однакового рівня АТ дозволило досягти посилення регресу гіпертрофії лівого шлуночка в порівнянні з вільною комбінацією тіазиду та блокатора кальцієвих каналів.

У терапевтичних дослідженнях тривалістю 2 місяці порівняно з плацебо моксонідин підвищував індекс чутливості до інсуліну на 21% у пацієнтів з помірною АГ, ожирінням та інсулінорезистентністю.

Фармакокінетика. Абсорбція. Після прийому внутрішньо моксонідин швидко (час досягнення C _max у плазмі крові — близько 1 години) і практично повністю абсорбується у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Абсолютна біодоступність становить близько 88%, що свідчить про відсутність значного метаболізму при первинному проходженні через печінку. Одночасний прийом їжі не впливає на фармакокінетику моксонідину.

Розподіл. Ступінь зв'язування з білками плазми крові, визначений in vitro, становить близько 7,2%.

Біотрансформація. У зразках плазми крові людини ідентифіковано лише дегідрогенізований моксонідин. Фармакодинамічна активність дегідрогенізованого моксонідину становить близько ¹/₁₀ активності моксонідину.

Виведення. Протягом 24-годинного періоду з сечею екскретується 78% загальної дози моксонідину у вигляді незміненої сполуки та 13% – у вигляді дегідрогенізованого моксонідину. Інші незначні метаболіти у сечі становлять близько 8% дози. Менш ніж 1% виводиться з калом.T _½ моксонідину та його метаболіту становить близько 2,5 та 5 год відповідно.

У хворих на АГ порівняно зі здоровими особами фармакокінетика моксонідину суттєво не відрізнялася.

В осіб похилого віку відзначали зміни фармакокінетики, найімовірніше, через знижений рівень метаболізму та/або дещо більшу біодоступність. Однак ці зміни не вважаються клінічно значущими.

Оскільки моксонідин не рекомендується для лікування дітей, фармакокінетичні дослідження у цій субпопуляції не проводились.

Виведення моксонідину значною мірою залежить від кліренсу креатиніну. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації — 30–60 мл/хв) стабільна концентрація в плазмі крові та T приблизно в 2 та 1,5 рази вище, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок (Швидкість клубочкової фільтрації 90 мл/хв). У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації 30 мл/хв) стабільна концентрація в плазмі крові та T приблизно в 3 рази вище. У цих хворих не виявлено накопичення моксонідину після багаторазового застосування. У пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії (швидкість клубочкової фільтрації 10 мл/хв), які знаходяться на гемодіалізі, AUC у плазмі крові та T приблизно в 6 та 4 рази вище відповідно в порівнянні з гіпертензивними пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю C _max моксонідину в плазмі крові тільки в 1,5-2 рази вище.

Грунтуючись на наведених вище даних, дозу моксонідину для пацієнтів з нирковою недостатністю слід підбирати індивідуально. Під час гемодіалізу моксонідин виводиться незначною мірою.

Доклінічні дані з безпеки. У доклінічних даних не виявлено особливого ризику для людини на підставі результатів стандартних досліджень з фармакологічної безпеки, хронічної токсичності, генотоксичності, канцерогенного потенціалу та репродуктивної токсичності. Дослідження на тваринах показали токсичний вплив на ембріональний розвиток при застосуванні доз, токсичних для материнського організму. Дослідження репродуктивної токсичності не виявили впливу на фертильність та тератогенний потенціал. Токсичне вплив на ембріональний розвиток відмічено у щурів при дозах ≥9 мг/кг/добу та кролів при дозах вище 0,7 мг/кг/добу. У ході досліджень пери- та постнатального розвитку у щурів відзначали вплив на розвиток та життєздатність при дозах ≥3 мг/кг/добу.

Показання

Аг.

Застосування

Стандартна початкова доза моксонідину становить 0,2 мг на добу. максимальна разова доза – 0,4 мг. максимальна добова доза - 0,6 мг на 2 прийоми.Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від реакції пацієнта.

Фізіотенс можна приймати незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Для пацієнтів з помірною або тяжкою нирковою недостатністю початкова доза моксонідину становить 0,2 мг на добу. При необхідності та у разі гарної переносимості препарату дозу можна збільшити до 0,4 мг на добу для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю та до 0,3 мг на добу для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Для хворих, які перебувають на гемодіалізі, початкова доза препарату Фізіотенс становить 0,2 мг на добу. При необхідності та у разі гарної переносимості препарату дозу можна збільшити до 0,4 мг на добу.

Протипоказання

Фізіотенс протипоказаний при:

• гіперчутливості до діючої речовини або будь-якого компонента препарату;
• синдром слабкості синусового вузла;
• брадикардії (у спокої 50 уд./хв);
• AV-блокаді II та III ступеня;
• серцевої недостатності.

Побічні ефекти

Найчастіше побічні ефекти при прийомі моксонідину включають сухість у роті, запаморочення, астенію та сонливість. Виразність цих симптомів часто зменшується після перших кількох тижнів лікування.

Нижче наведені згруповані за класами систем організму та розподілені за частотою побічні реакції, зазначені у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у 886 пацієнтів, які застосовували моксонідин: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/ 100, 1/10), нечасто (≥1/1000, 1/100).

З боку нервової системи: часто — головний біль*, запаморочення/вертиго, сонливість; нечасто - непритомність *.

Серцево-судинна система: нечасто — брадикардія, гіпотензія* (включаючи ортостатичну гіпотензію).

З боку органу слуху та лабіринту: нечасто — дзвін у вухах.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — сухість у роті; часто – діарея, нудота/блювота/диспепсія.

З боку шкіри та підшкірної тканини: часто — висипання, свербіж; нечасто ангіоневротичний набряк.

З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – біль у спині; нечасто – біль у шиї.

З боку психіки: часто - безсоння; нечасто – нервозність.

Загальні порушення та реакції у місці введення: часто — астенія; нечасто – набряк.

*Частота не підвищена порівняно з плацебо.

Особливості застосування

У післяреєстраційний період повідомлялося про випадки av-блокади різного ступеня тяжкості у пацієнтів, які приймали моксонідин. отже, не можна повністю виключити причинну роль моксонідину у затримці av-провідності.тому рекомендується бути обережними при лікуванні пацієнтів зі схильністю до розвитку av-блокади.

Пацієнтам з AV-блокадою І ступеня слід застосовувати моксонідин з особливою обережністю, щоб уникнути брадикардії. Моксонідин не можна застосовувати у пацієнтів з AV-блокадою вищого ступеня (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

З обережністю слід застосовувати моксонідин у пацієнтів з тяжкою ІХС або нестабільною стенокардією, оскільки досвід застосування препарату у таких пацієнтів обмежений.

Рекомендується з обережністю застосовувати моксонідин у пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки моксонідин виділяється переважно нирками. Таким пацієнтам рекомендується обережно титрувати дозу, особливо на початку терапії. Лікування слід розпочинати з дози 0,2 мг на добу; дозу можна підвищити максимум до 0,4 мг/добу для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації 30 мл/хв, але 60 мл/хв) та максимум до 0,3 мг/добу для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової недостатності). фільтрації 30 мл/хв), якщо це клінічно показано і препарат добре переноситься.

Якщо Фізіотенс застосовують у комбінації з блокатором β-адренорецепторів і обидва препарати необхідно відмінити, спочатку слід відмінити блокатор β-адренорецепторів, а потім через кілька днів — Фізіотенс.

В даний час не відзначали прояви ефектів відміни з боку АТ після припинення прийому моксонідину. Однак раптове припинення терапії моксонідином не рекомендується; натомість дозу слід поступово знижувати протягом 2 тижнів.

Пацієнтам з поодинокими спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, недостатність лактази або мальабсорбція глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з механізмами не проводили. Повідомлялося про випадки сонливості та запаморочення при застосуванні препарату. Це слід враховувати під час виконання зазначених дій.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Відповідних даних щодо застосування моксонідину у вагітних немає. Дослідження на тваринах продемонстрували ембріотоксичний ефект. Можливий ризик для людини невідомий. Моксонідин не слід застосовувати під час вагітності, якщо немає явної необхідності.

Годування груддю. Моксонідин проникає в грудне молоко, тому його не слід застосовувати під час годування груддю. Якщо терапія моксонідином вважається абсолютно необхідною, годування груддю слід припинити.

Діти.Фізіотенс не рекомендується для застосування у дітей через недостатність даних щодо безпеки та ефективності препарату в цій групі.

Взаємодія

Одночасне застосування препарату з іншими антигіпертензивними засобами призводить до адитивного ефекту.

Оскільки трициклічні антидепресанти можуть знижувати ефективність антигіпертензивних препаратів центральної дії, одночасне призначення цих препаратів із Фізіотенсом не рекомендується.

Моксонідин може посилювати седативний ефект трициклічних антидепресантів (одночасного призначення слід уникати), транквілізаторів, алкоголю, седативних та снодійних засобів.

Моксонідин помірно підвищує порушення когнітивної функції у пацієнтів, які отримують лоразепи. Моксонідин може посилювати седативний ефект бензодіазепінів при одночасному застосуванні.

Моксонідин виводиться шляхом тубулярної екскреції. Не можна виключити взаємодії з іншими агентами, що виводяться тубулярною екскрецією.

Передозування

Симптоми передозування. в окремих випадках передозування моксонідину, навіть у дозі 19,6 мг, прийнятої за 1 раз, не призводило до смерті. ознаки та симптоми передозування включають головний біль, седативний ефект, сонливість, артеріальну гіпотензію, запаморочення, астенію, брадикардію, сухість у роті, блювання, втому, біль у верхній ділянці живота. у разі тяжкого передозування рекомендується ретельний моніторинг порушень свідомості та пригнічення дихання. ґрунтуючись на дослідженнях застосування високих доз препарату у тварин, додатково очікується поява тимчасової гіпертензії, тахікардії та гіперглікемії.

Необхідні заходи для передозування. Специфічні антидоти невідомі. У разі гіпотензії для підтримки гемоциркуляції рекомендується застосування допаміну та введення плазмозамінних розчинів. З появою брадикардії можна застосовувати атропін.

Антагоністи α-адренорецепторів можуть зменшити вираженість або усунути парадоксальні гіпертензивні ефекти передозування моксонідину.

Умови зберігання

Пігулки фізіотенсу по 0,2 мг - зберігати при температурі не вище 25 °C, таблетки фізіотенсу по 0,3 і 0,4 мг - зберігати при температурі не вище 30 °C. зберігати у недоступному для дітей місці.

Умови відпустки з аптек: за рецептом.