Еналозід Форте табл. №20

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Еналозид форте є комбінацією інгібітору апф (еналаприлу малеат) і діуретика (гідрохлортіазид <). АПФ - це пептидилдипептидаза, яка каталізує перетворення ангіотензину I на пресорну субстанцію ангіотензин II. (через пригнічення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну) і зменшенню секреції альдостерону Гідрохлортіазид - діуретичний і антигіпертензивний засіб, що підвищують активність реніну плазми крові. ідентичний кініназі II. Еналаприл може також блокувати розпад брадикініну, який є потужним вазодепресорним пептидом. Однак роль цього факту у терапевтичних ефектах еналаприлу залишається невідомою. У той час як механізм, за яким еналаприл знижує АТ, насамперед пов'язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка відіграє основну роль у регуляції АТ, еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією.

Гідрохлортіазид - це сечогінний та антигіпертензивний засіб, що підвищує активність реніну в плазмі крові. Антигіпертензивні ефекти двох компонентів є адитивними і, як правило, тривають 24 години. Хоча один еналаприл виявляє гіпотензивну дію навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією, одночасне застосування з гідрохлортіазидом у таких пацієнтів призводить до більшого зниження артеріального тиску. Компонент еналаприлу в препараті зазвичай послаблює зниження рівня калію, викликане застосуванням гідрохлортіазиду.

Фармакокінетика

Всмоктування. Після перорального прийому еналаприл швидко абсорбується, досягаючи C _max у плазмі протягом 1 години. З урахуванням показника виведення з сечею обсяг абсорбції еналаприлу при пероральному застосуванні становить приблизно 60%.

Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. C _max еналаприлату в плазмі крові досягаються через 3-4 години після перорального застосування еналаприлу малеату. Виводиться еналаприл переважно нирками. Основними компонентами в сечі є еналаприлат, який становить приблизно 40% дози, та еналаприл у незміненому вигляді. За винятком перетворення на еналаприлат, ознак суттєвого метаболізму еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату в плазмі характеризується пролонгованою термінальною фазою, що, ймовірно, асоційовано зі зв'язуванням АПФ.У осіб з нормальною функцією нирок рівноважний стан концентрацій еналаприлату в плазмі досягається на 4-й день перорального прийому еналаприлу. Ефективний напівперіод кумуляції еналаприлату після багаторазового перорального застосування еналаприлу становить 11 годин. Об'єм абсорбції та гідроліз еналаприлу подібні при прийомі різних доз у межах рекомендованого терапевтичного діапазону.

Розподіл. У межах діапазону терапевтичних концентрацій 60% еналаприлату зв'язується з білками плазми крові.

Біотрансформація. За винятком перетворення на еналаприлат, ознак суттєвого метаболізму еналаприлу немає. Гідрохлортіазид не піддається метаболізму та швидко виводиться нирками.

Виведення. Еналаприлат виводиться переважно нирками. Основними компонентами препарату в сечі є еналаприлат, що становить близько 40% дози, та незмінений еналаприл (близько 20%). Гідрохлортіазид не піддається метаболізму та швидко виводиться нирками. При пероральному застосуванні щонайменше 61% дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 год.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу та еналаприлату. У пацієнтів з легкою та середньою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) AUC еналаприлату у стабільному стані була приблизно в 2 рази більша, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок після введення 5 мг 1 раз на добу. При тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) AUC збільшилася приблизно у 8 разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний T _½ еналаприлату збільшується, а час до стабільного стану затримується (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62 мл/хв.

Показання

Лікування АГ у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.

Застосування

Аг. звичайна доза - ½ таблетки, за потреби можна підвищити до 1 таблетки 1 раз на добу. максимальна доза становить 2 таблетки на добу.

Попереднє лікування діуретиками. Симптоматична гіпотензія може виникати на початку лікування препаратом Еналозід Форте; Найчастіше артеріальна гіпотензія відзначається у пацієнтів з порушенням водного або сольового балансу внаслідок попереднього застосування діуретиків. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку застосування препарату Еналозід Форте (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Дозування при порушенні функції нирок.Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для пацієнтів з порушеннями функції нирок та неефективними при кліренсі креатиніну ≤30 мл/хв (тобто при помірному або вираженому порушенні функції нирок).

Пацієнтам з кліренсом креатиніну в діапазоні 30-80 мл/хв препарат Еналозід Форте можна застосовувати тільки після попереднього підбору доз кожного з компонентів.

Рекомендована початкова доза еналаприлу малеату, що застосовується окремо, при легкому порушенні функції нирок становить 5–10 мг, тому Еналозид Форте не рекомендується як початкова терапія для таких пацієнтів (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Діти. Безпека та ефективність застосування препарату у дітей не встановлено.

Протипоказання

Підвищена чутливість до активної речовини або будь-якого іншого компонента препарату. порушення функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв). резистентна до лікування гіпокаліємія. ). анурія. ангіоневротичний набряк, пов'язаний з призначенням раніше інгібіторів апф, в анамнезі. спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. гіперчутливість до препаратів, які є похідними сульфонаміду. порушення функції печінки тяжкого ступеня. Одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації 60 мл/хв/1,73 м2) (див. взаємодії).

Побічні ефекти

Еналозид форте зазвичай добре переноситься. побічні ефекти були легкими, мали минущий характер і не вимагали припинення терапії.

Найбільш поширеними побічними ефектами, виявленими під час клінічних досліджень комбінації еналаприлу малеату та гідрохлортіазиду, були головний біль та кашель.

Серцево-судинна система: запаморочення, гіпотензія, ортостатична гіпотензія, порушення ритму, стенокардія, тахікардія, припливи, серцебиття, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок надмірної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику, синдром Рейно .

З боку травної системи: нудота, діарея, біль у животі, ілеус, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, метеоризм, стоматит/афтозні виразки, глоссит , ангіоневротичний набряк кишечника

З боку нервової системи/психічні порушення: головний біль, синкопе, зміна смакових відчуттів, безсоння, нервозність, занепокоєння, сонливість, парестезії, вертиго, сплутаність свідомості, порушення сну, патологічні сни, парез (внаслідок гіпокаліємії) , ослаблення лібідо, депресія

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: м'язові судоми, м'язові спазми, артралгія.

З боку органів дихання, грудної клітки та органів середостіння: кашель, задишка, ринорея, біль у горлі та захриплість голосу, бронхоспазм, бронхіальна астма, легеневі інфільтрати, респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт та набряк легень), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, некроз печінки (може бути летальним), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, холецистит (зокрема у пацієнтів із вже існуючою жовчнокам'яною хворобою).

Ендокринні порушення: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH).

Метаболічні порушення: гіпокаліємія, порушення водно-електролітного балансу (у тому числі гіпонатріємія), підвищення рівня ХС та ТГ крові, гіпоглікемія, гіперурикемія, подагра, гіпомагніємія, гіперглікемія, гіперкальціємія.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія, інтерстиціальний нефрит, глюкозурія.

Порушення функції слуху та рівноваги: ​​шум у вухах.

З боку органу зору: втрата гостроти зору, минуща втрата гостроти зору, ксантопсія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: гінекомастія, імпотенція.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання (екзантема), гіперчутливість, ангіоневротичний набряк: повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, діафорез, свербіж, кропив'янка, алопеція , фоточутливість, мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, шкірний червоний вовчак, пухирчатка, еритродермія.

Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати кілька або всі наступні симптоми, такі як: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит та артралгія/артрит, позитивний результат аналізу на антинуклеарний фактор, підвищення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз . Можуть виникати висипи, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

З боку крові та лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію), лімфаденопатія, пригнічення.

З боку імунної системи: анафілактичні реакції.

Лабораторні дані: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну в плазмі крові, підвищення рівня азоту сечовини крові, гіпонатріємія, підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну у плазмі крові.

Інфекції та інвазії: сіалоаденіт.

Розлади загального стану та з боку місця введення: астенія, біль у грудях, лихоманка, підвищена стомлюваність, відчуття дискомфорту.

Особливості застосування

Еналаприлу малеат і гідрохлортіазид

Гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу. Симптоматична гіпотензія рідко відзначається у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією. Серед пацієнтів, які приймають Еналозід Форте, симптоматична гіпотензія частіше виникає у пацієнтів з порушенням водного балансу, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженим споживанням солі, діареї або блювання. У таких пацієнтів слід регулярно, через встановлені інтервали часу, визначати рівні електролітів у плазмі. Особливо уважним має бути підхід до лікування пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Симптоматична гіпотензія відзначалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та серцевою недостатністю з порушеннями функції нирок і без них.

При розвитку гіпотензії слід покласти пацієнта в ліжко і в разі необхідності використовувати внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. Минуща гіпотензія при призначенні препарату не є протипоказанням до подальшого його застосування. Якщо після нормалізації ОЦК виникає підвищення артеріального тиску, терапія може бути відновлена ​​у звичайних дозах.

Порушення функції нирок. Еналозид Форте не слід призначати пацієнтам з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 80 мл/хв і 30 мл/хв), доки титрування окремих компонентів препарату не досягне доз препарату в даній лікарській формі (див. Застосування).

При терапії еналаприлом у поєднанні з діуретиком у деяких пацієнтів з АГ без будь-яких ознак захворювання нирок до початку лікування виникало підвищення вмісту сечовини та креатиніну в крові. У таких випадках лікування препаратом Еналозід Форте слід припинити. Така ситуація може свідчити про можливість існування стенозу ниркових артерій.

Подвійна блокада РААС. Є дані, що у пацієнтів при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищується ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушень функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). У зв'язку з цим подвійна блокада РААС (одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену) не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЇ). Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, її слід проводити під наглядом лікаря із ретельним регулярним моніторингом функції нирок, водно-електролітного балансу, АТ. Не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Гіперкаліємія.При комбінованому застосуванні еналаприлу та низькодозового діуретика не можна виключити можливість розвитку гіперкаліємії.

Літій. Як правило, не рекомендується застосовувати літій у комбінації з еналаприлом та діуретиками (див. ВЗАЄМОДІЯ).

Лактоза. Пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не слід приймати препарат.

Поєднана терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Комбінування інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II слід обмежити індивідуально певними випадками, що супроводжуються ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та АТ (див. ВЗАЄМОДІЯ).

Еналаприлу малеат

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і всі інші вазодилататори, інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю пацієнтам з обструкцією шляхів відтоку з лівого шлуночка. Застосування таких препаратів слід уникати у разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції.

Ниркова недостатність. Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності, пов'язаної із застосуванням еналаприлу, що відзначалося переважно у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. При своєчасній діагностиці та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов'язана із застосуванням еналаприлу, зазвичай оборотна (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик виникнення гіпотензії та порушень функції нирок, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки отримує лікування інгібіторами АПФ. Зниження функції нирок може виникати навіть за легких змін рівня сироваткового креатиніну. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз та під наглядом лікаря, з обережністю підвищувати дозу та контролювати функцію нирок.

Трансплантація нирки. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів, які нещодавно перенесли операцію трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендовано лікування еналаприлом.

Пацієнти на гемодіалізі. Застосування еналаприлу протипоказане пацієнтам, яким необхідне проведення діалізу при нирковій недостатності. Анафілактоїдні реакції відзначалися у пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран з високою пропускною здатністю (AN 69 ^® ) і одночасно отримували лікування інгібіторами АПФ. Для таких пацієнтів необхідно застосовувати діалізні мембрани іншого типу або гіпотензивні препарати інших класів.

Печінкова недостатність. Рідко застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом,який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некротичного гепатиту, іноді з летальним кінцем. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які лікуються інгібіторами АПФ та у яких виникла жовтяниця або значне збільшення рівня ферментів печінки, слід відмінити інгібітор АПФ та встановити відповідне медичне спостереження.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Серед пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин, які проходять імуносупресантну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо існує порушення функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які у деяких випадках не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, і пацієнти повинні повідомляти про будь-які прояви інфекції.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, у тому числі еналаприлу, спостерігалося підвищення рівня калію в плазмі. До факторів розвитку гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність, цукровий діабет, пацієнти віком 70 років, інтеркурентні стани, зокрема зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен). сольових замінників, що містять калій, а також застосування інших препаратів, асоційованих з підвищенням рівня калію в плазмі (наприклад, гепарин). Застосування добавок калію, калійзберігаючих діуретиків та замінників солі, що містять калій, зокрема у пацієнтів з порушеннями функції нирок, може призводити до значного підвищення рівня калію в плазмі.

Гіперкаліємія може стати причиною серйозної і навіть летальної аритмії. Якщо одночасне призначення Еналозиду Форте та будь-якого з перерахованих вище препаратів необхідне, ці препарати слід застосовувати з обережністю і часто контролювати рівень калію в плазмі (див. ВЗАЄМОДІЯ).

Гіпоглікемія. Пацієнтам з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні препарати або інсулін і починають приймати інгібітор АПФ, слід рекомендувати ретельно перевіряти рівень глюкози в крові, особливо протягом першого місяця комбінованої терапії (див. ВЗАЄМОДІЯ).

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. При лікуванні інгібіторами АПФ, включаючи еналаприлу малеат, описані випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика,голосової щілини та/або гортані. Ці реакції можуть виникати будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно негайно припинити лікування препаратом Еналозід Форте та встановити ретельне спостереження за станом пацієнта з метою контролю клінічних симптомів. Навіть у випадках, коли спостерігається лише набряк мови без респіраторного дистресу, необхідне тривале спостереження за станом пацієнта, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку, який супроводжувався набряком гортані чи язика. У пацієнтів з набряком язика, голосової щілини або гортані можливе виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів з хірургічним лікуванням дихальних шляхів в анамнезі. У випадках, коли набряк локалізується в області язика, голосової щілини або гортані, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, слід негайно ввести підшкірний розчин епінефрину 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або здійснити інші відповідні лікувальні заходи.

У представників негроїдної раси, які застосовували АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами європеоїдної раси. Проте загалом вважається, що у представників негроїдної раси підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку.

Пацієнти, у яких раніше виникав ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть бути схильні до виникнення ангіоневротичного набряку на фоні терапії інгібіторами АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих. Зрідка у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, розвивалися тяжкі анафілактоїдні реакції під час проведення гіпосенсибілізації алергеном із отрути перетинчастокрилих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок проведення гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час проведення аферезу ЛПНГ. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення аферезу ЛПНЩ з декстраном сульфатом, рідко виникали загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Подібних реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши застосування інгібітору АПФ перед проведенням кожного сеансу аферезу.

Кашель. Спостерігалися випадки кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, що виникає внаслідок інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.

Хірургія/анестезія. Під час великих хірургічних втручань або під час анестезії із застосуванням засобів, що викликають гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вдруге до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається гіпотензія, яка пояснюється таким механізмом,її можна коригувати збільшенням об'єму рідини (див. ВЗАЄМОДІЇ).

Вагітність. Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у період вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не є важливим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування під час вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо це можливо, слід розпочати альтернативну терапію.

Етнічні відмінності. Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, еналаприл менш ефективний щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Можливо, це пояснюється вищим показником превалювання низькоактивної ренінової системи серед пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією.

Гідрохлортіазид

Порушення функції нирок. Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для пацієнтів з порушенням функції нирок та неефективними при рівні кліренсу креатиніну ≤30 мл/хв (тобто помірної або вираженої ниркової недостатності) (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Захворювання печінки. Пацієнтам з порушенням або прогресуючим порушенням функції печінки тіазиди слід призначати обережно, оскільки навіть при незначних порушеннях водно-електролітного балансу може виникнути печінкова кома.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. У деяких випадках може бути потрібна корекція доз протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін.

Підвищення рівнів ХС та ТГ може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками; проте при застосуванні гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг повідомлялося про мінімальні ефекти або їх відсутність.

Терапія тіазидними діуретиками може спричинити гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких пацієнтів. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі і, таким чином, може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду.

Для пацієнтів, які отримують терапію діуретиками, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у плазмі через відповідні інтервали часу.

Тіазиди (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками порушення водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, підвищена стомлюваність, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку травної системи (нудота).

Хоча протягом застосування тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія,поєднана терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену застосуванням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним вживанням електролітів та у пацієнтів, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або АКТГ (див. ВЗАЄМОДІЯ).

У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний і не потребує лікування.

Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію із сечею, а також бути причиною періодичного та незначного підвищення рівня кальцію в плазмі крові за відсутності порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням тестів щодо функції паращитовидних залоз.

Тіазиди підвищують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Підвищена чутливість. Під час прийому тіазидів реакції підвищеної чутливості можуть виникати у пацієнтів з алергією або астми в анамнезі або без них. Повідомлялося про випадки загострення або реактивації системного червоного вовчака.

Застосування у період вагітності та годування груддю. Препарат Еналозід Форте не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних.

Годування груддю. Еналаприл та тіазидні діуретики проникають у грудне молоко. Застосування препарату Еналозід Форте у період годування груддю не рекомендується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Деякі з небажаних ефектів, зазначених у розділі ПОБОЧНІ ЕФЕКТИ, можуть впливати на здатність керувати транспортними засобами та/або механізмами.

Діти. Дослідження лікарських взаємодій проводили лише за участю дорослих пацієнтів.

Взаємодія

Подвійна блокада раас. у клінічних дослідженнях продемонстровано, що подвійна блокада раас при одночасному застосуванні інгібіторів апф, антагоністів рецепторів ангіотензину ii або аліскірену пов'язана з підвищеним ризиком побічних явищ (гіпотензії, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок, у тому числі опн) у порівнянні з застосуванням одного препарату . протипоказання, особливі вказівки).

Інші антигіпертензивні засоби. Одночасне застосування цих препаратів може посилювати гіпотензивний ефект еналаприлу та гідрохлортіазиду. Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знижувати артеріальний тиск.

Літій.Повідомлялося про зворотне підвищення концентрації літію в плазмі та токсичності при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може додатково підвищувати рівень літію та збільшувати ризик токсичної дії літію, якщо застосовувати інгібітор АПФ.

Застосування препарату Еналозид Форте одночасно з препаратами літію не рекомендується, але якщо така комбінація необхідна, потрібно ретельно контролювати рівень літію в плазмі крові (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори інгібітори ЦОГ-2, можуть послаблювати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ, ефекти діуретиків та/або інших антигіпертензивних препаратів. З цієї причини антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або діуретиків може бути ослаблений при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів (включаючи інгібітори ЦОГ-2) та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ демонструє додатковий ефект щодо підвищення рівня калію в плазмі крові та може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти, як правило, оборотні. Рідко може розвинутись ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів похилого віку або пацієнтів з дегідратацією, включаючи пацієнтів, які отримують лікування діуретиками). Тому таку комбінацію препаратів слід обережно застосовувати пацієнтам з ослабленою функцією нирок.

Еналаприлу малеат

Калійзберігаючі діуретики або добавки калію. Інгібітори АПФ знижують втрату калію, індуковану застосуванням діуретиків. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), добавки калію або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в плазмі. Якщо показано одночасне застосування таких препаратів через гіпокаліємію, лікування необхідно проводити з обережністю та часто контролювати рівень калію в плазмі крові (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Діуретики (тіазидні або петлеві діуретики). Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призводити до дегідратації та ризику розвитку гіпотензії на початку лікування еналаприлом. Гіпотензивний ефект можна послабити шляхом відміни діуретика, збільшенням обсягу рідини в організмі або підвищенням споживання солі.

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики. Одночасне застосування певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні препарати.Результати епідеміологічних досліджень вказують на те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до зниження рівня глюкози у крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Такий ефект, ймовірно, відзначатиметься протягом перших тижнів супутнього лікування та у пацієнтів з порушенням функції нирок (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Алкоголь. Алкоголь потенціює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати та блокатори β-адренорецепторів. Еналаприл можна з обережністю застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та блокаторами β-адренорецепторів.

Препарати золота. Повідомлялося про виникнення нітроїдних реакцій (почервоніння обличчя, нудота, блювання та гіпотензія) у пацієнтів, які лікували ін'єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) одночасно з інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Повідомлялося, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з високою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкалія такою при застосуванні лише препарату РААС. Подвійна блокада (наприклад, комбінування інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II) повинна обмежуватися індивідуально певними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та АТ.

Гідрохлортіазид

Недеполяризуючі м'язові релаксанти. Тіазиди можуть посилювати сприйнятливість тубокурарину.

Алкоголь, барбітурати чи наркотичні анальгетики. Можуть потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.

Протидіабетичні препарати (пероральні засоби та інсулін). Може знадобитися корекція дози протидіабетичного препарату (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Смоли колестираміну та колестиполу. Абсорбція гідрохлортіазиду зменшується у присутності аніонно-обмінних смол. Разова доза препарату колестірамінової або колестистатевої смоли зв'язується з гідрохлортіазидом і знижує його абсорбцію із ШКТ на 85 і 43% відповідно.

Збільшення інтервалу QT (хінідин, прокаїнамід, аміодарон, соталол). Підвищений ризик виникнення тріпотіння-фібриляції шлуночків.

Глікозиди наперстянки. Гіпокаліємія може активізувати або посилювати реакцію з боку серця на токсичні ефекти наперстянки (наприклад, підвищення вентрикулярної збудливості).

ДКЗ, АКТГ. Посилюється електролітний дисбаланс,зокрема гіпокаліємія.

Каліуретичні діуретики (наприклад фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами. Гідрохлортіазид може збільшувати втрати калію та/або магнію.

Пресорні аміни (наприклад епінефрін). Ефект пресорних амінів може бути знижений (див. ВЗАЄМОДІЇ).

Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшити виведення цитотоксичних лікарських засобів через нирки та посилити їх мієлосупресивні ефекти.

Передозування

Еналаприлу малеат. основним проявом передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що виникає протягом 6 годин після прийому препарату та супроводжується блокадою раас системи та ступором. симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторів апф, можуть включати циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність та кашель. повідомлялося, що після прийому еналаприлу малеату в дозах 300 мг та 440 мг рівні еналаприлату в плазмі крові були відповідно у 100 та 200 разів вищими за рівні при застосуванні терапевтичних доз препарату.

Рекомендованим лікуванням при передозуванні є внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду.

Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнта слід покласти горизонтально з піднятими нагору ногами. Якщо необхідно, можна розглянути питання про інфузійне введення ангіотензину II та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід проводити заходи, спрямовані на виведення еналаприлу малеату з організму (провокування блювання, промивання шлунка, прийом абсорбентів та сульфату натрію). Еналаприл може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБ